headpiece

Че-Че. Чернігів/Чернівці. Порівняти і повчитися

Газета «Семь дней» и «Молодий Буковинець» реалізують новий проект, метою якого має стати краще розуміння жителів двох міст – Чернігова та Чернівців.
Їх нерідко плутають на побутовому рівні і навіть колеги-журналісти з загальноукраїнських видань та сайтів. Втім, наші міста, маючи немало спільних рис, все ж серйозно відрізняються одне від одного. І мають що запозичити щось корисне одне у одного. Сподіваємося, наші матеріали стануть цьому в нагоді.
Всього передбачено 4 матеріали. Перший – туристичний. Адже і Чернівці, і Чернігів одним з пріоритетних напрямків з огляду на історичний і культурний аспекти, декларують саме розвиток туризму. От ми й спробували «обмінятися» туристами, аби незамиленим оком подивитися на інших.
Далі будуть транспорт і суспільно-політична сфера – прозорість і відкритість влади. Завершимо цикл матеріалів спілкуванням з двома міськими головами: Владиславом Атрошенком та Олексієм Каспруком.
Чернівці очима гостя із Сіверщини
Декілька тижнів тому кореспондентові газети «Семь дней» пощастило побувати на Буковині, зокрема в багатонаціональному та мультикультурному полісі, що за часів Австро-Угорської імперії носило назву Czernowitz. Далі – репортаж від першої особи.
   Як дібратися?
   Відстань між Черніговом та Чернівцями складає майже 670 км. Тож переді мною стояв неблизький шлях з мальовничими краєвидами, що відкривалися поглядові з вікна міжміського потяга. Саме на цей вид транспорту був завчасно заброньований квиток, який обійшовся у 190 грн. Сполучення – Київ – Чернівці. До столиці – мікроавтобусом. Тож на дорогу в один бік пішло всього 290 грн. До слова, повернення додому коштувало майже удвічі дорожче: автобус Сучава –Київ – 384 грн і рейс метро «Лісова» – Чернігів – 100 грн.
Крім наземного транспорту, дібратися до центру найменшої за площею області можна ще й літаком. У цьому випадку процес телепортації з Борисполя в Чернівці займає трохи більше ніж годину. Але й ціна такої подорожі, звісна річ, захмарна як для середньостатистичного чернігівця (найдешевший варіант, якщо брати наперед – близько 1600 грн). Втім, у Чернігова аеросполучення взагалі відсутнє.
Виходячи з цього, можна сказати, що найбільш економним та зручним варіантом є поїзд. Ось тільки квитки бажано бронювати хоча б за тиждень, адже за декілька днів до поїздки, як правило, залишаються лише люксові місця.
   Фоткати доведеться багато
   Перша письмова згадка про Чернівці датується 1408 роком (тут Чернігів дасть фору). Тоді молдавський воєвода Олександр Добрий у своїй грамоті «Уставництво о митах» назвав майбутнє місто митним пунктом.
   Найбільш плідно місто розвивалося в ті часи, коли належало Австрійській імперії габсбурзького періоду. Саме тоді тут почало розквітати місцеве виробництво та торгівля. Будувалися каналізація, водопровід, готелі, лікарні, школи, банки, зали для балу, поштамти та інші принади цивілізації.
Згодом австрійці звели легендарний університет імені Франца Йосифа (нині – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича), кардинально оновили будівлю залізничного вокзалу і пустили по вулицях трамвай. Тоді вже Чернівці остаточно перестали бути провінційним містечком. Його стали називати «маленьким Віднем над річкою Прут». І справді, до розбудови буковинської столиці залучалися найкращі європейські архітектори, тож порівняння із серцем Австрії аж ніяк не можна називати марнослів’ям.
Історія Чернівців та його визначних пам’яток настільки захоплююча, що на це слід було б виділити окремий номер газети. Тож нижче ми подамо хоча б приблизний перелік об’єктів, які однозначно слід відвідати:
   • площа Пресвятої Марії (стара назва – площа Турецької криниці)
   • Ратуша         • театр імені О. Кобилянської         • Будинок-корабель         • Резиденція митрополитів Буковини та Далмації (архітектурний шедевр, в якому функціонує вищезгаданий університет імені Ю. Федьковича)
   • костел Найсвятішого серця Ісуса         • Миколаївський кафедральний собор (у народі – П’яна церква)
   • пішохідна вулиця О. Кобилянської         • кафедральний собор Святого Духа         • Вірменська церква
Великий плюс для туриста ще й в тому, що більшість пам’яток знаходиться в центральній частині міста. Поряд неквапом проїжджають тролейбуси, залазячи колесами на схили та пагорби, десь осторонь грає приємна музика з вікон затишної кав’ярні, повз тебе проходять українці, молдавани, румуни, африканці, німці… А ти собі йдеш та милуєшся навколишньою красою, роздумуючи: «Якщо визначні цікаві місця називають родзинками, то Чернівці – це величезний кекс. І різні шеф-кухарі, вочевидь, постаралися тут на славу».
 Тож беріть із собою фотоапарати і звільнюйте пам’ять на смартфоні. Бо «клацати» доведеться багато. І обов’язково візьміть щось на згадку. Сувенірних крамничок – удосталь. Я ось, наприклад, придбав роботу чернівецького етнографа та фольклориста Івана Снігура під назвою «Мої мандрівки по Буковині». Складається вона з цікавих життєвих історій автора та місцевих легенд. Дуже колоритна книженція!
– Де у вас управління туризму?– А хіба у нас таке є?!
За даними міськради, у 2017 році Чернівці відвідало 415 тис. чоловік. Це в півтора рази більше, ніж трьома роками раніше. Міський голова Олексій Каспрук у своєму звіті вказував, що з метою промоції туристичних можливостей місто було представлене на семи  міжнародних та всеукраїнських туристичних виставках (Берлін, Варшава, Бухарест, Київ, Львів , Харків, Тернопіль).
У приміщенні Ратуші діє туристично-інформаційний центр, в якому кожен має змогу взяти безкоштовні буклети, книжечки, друковану мапу (яку, до речі, більше ніде знайти не вдалося), придбати сувеніри, замовити послугу аудіогіда, ознайомитися з історією міста, отримати інформацію про екскурсійні маршрути, архітектурну та культурну спадщину тощо.
У даному центрі я, було, вирішив уточнити, а де ж тоді знаходиться управління туризму (як в Чернігові) або ж якийсь подібний владний структурний орган. Інфоцентр – це, звичайно, круто, але повинні ж бути й чиновники, які б займалися вирішенням усіх проблем у цій галузі. Перша реакція: «А хіба у нас таке є?». Інша співробітниця одразу ж виправила першу та підказала, що в Чернівцях існує такий собі відділ туризму, розташований неподалік будівлі міської ради. Чи то такий збіг, чи закономірність, але я три дні поспіль (у різний час) підходив до того офісу за вказаною адресою і нікого, на жаль, на місці не заставав. Та і ззовні приміщення відділу більш скидається на якийсь копіцентр. Прості двері, позбавлені будь-яких вказівників і табличок, у звичайному під’їзді багатоповерхового будинку. Номери телефону, які було знайдено мною в Інтернеті, виявилися неконтактними (один не обслуговується, інший не відповідає). Тож поспілкуватися з представником цього відділу так і не вдалося. Імовірно, туризм у Чернівцях процвітає настільки, що потреба у чиновницькому втручанні відпадає сама по собі. Або ж хтось не вважає за необхідне знаходитися на робочому місці в робочий час.
У 2015 році в Чернівцях з’явився інтерактивний туристичний маршрут під назвою «Відкрий для себе Чернівці». По всьому місту розкидана 21 табличка з QR-кодом та зображенням їжака. Розташовані ці диковинки поблизу найцікавіших культурних та історичних об’єктів, прямо під ногами туриста. Слід лишень зчитати даний код з допомогою телефона – і на екрані одразу ж з’явиться інформація про пам’ятку. Крім того, програма ще й ознайомить із місцевими легендами, історіями та міфами. Проект створено за підтримки міської ради та оператора мобільного зв’язку «Vodafone Україна». Це справжня фішка міста, яку чернівчани називають «їжачками».
      Де поспати? Де поїсти? 
Проблеми з винайманням тимчасового житла в Чернівцях не існує. В місті функціонує 37 закладів з тимчасового розміщення (готелів та хостели). Вартість одномісного номера стартує від 100 грн. Крім того, пропонуються ще й приватні оголошення від власників квартир та місцевих ріелторів. Подобова оренда коштує в середньому 400-500 грн. Є й менш вартісні: 300-350. Але тут вже діє всім відоме правило: чим дешевше – тим далі від центру і менше комфорту.
Особисто я знімав квартиру в спальному районі, у 30 хвилинах пішки від Ратуші. Її ціна складала 400 грн за одну добу.
Процедура винаймання нічим не відрізняється від традиційної практики. Попереднє бронювання потребує авансу. Зазвичай орендатори просять скинути 100-200 грн задля того, щоб переконатися у справжності людини на тому кінці телефонного дроту. При заселенні хазяїн (або ж агент) фотографує на пам’ять паспорт клієнта, отримує повну суму та залишає туристові ключі від своїх апартаментів.
Із закладами харчування не все так просто, як з житловим питанням. Гості міста часто скаржаться на невелику кількість ресторанів та кафе. Мовляв, робити вибір практично немає з чого. Мабуть, так вважають кияни, одесити та мешканці інших великих міст. Чернігівцям щодо цього можна не хвилюватися, адже в цьому плані ми нічим не кращі й не гірші. Навряд чи ви відчуєте особливу різницю. Та й ціновий діапазон майже ідентичний чернігівському. Мені, наприклад, довелося побувати у трьох закладах:
1. Ресторан швидкого харчування Chiken Hut. За 50 гривень вдалося скуштувати картоплю фрі, перекусити чізбургером та запити ці дива фаст-фуду стаканом Коли. Особливість закладу: у туалет може сходити лише відвідувач, для перехожих – зась. Унікальний код доступу вказаний знизу чека, який отримує кожен покупець. В Чернігові до такого поки не дійшли.2. Бістро «Час поїсти». Солянка, картопляне пюре, курячий биток та томатний сік – 43 грн.
3. Піцерія Non Solo Pizza. Піца з шинкою та моцарелою і стакан томатного соку – 45 грн. Засмутило довге очікування замовлення і досить зверхня поведінка персоналу.
А ось чим два українських міста кардинально відрізняються, так це кількістю магазинів та супермаркетів. Якщо в обласному центрі Сіверщини маркети зі самообслуговуванням на кожному кроці, то в Чернівцях їх можна порахувати на пальцях. В центральній частині попервах взагалі було важко віднайти хоча б один продуктовий магазин. Очі ж то звикли до всюдисущих вивісок «АТБ» та «Кварталів». Поступово все ж таки вдавалося помічати крамнички, які ховалися у 15 квадратних метрах. Маленькі й непримітні, вони тим не менш не псують своїм виглядом контрастну архітектуру Чернівців. Тож в цьому аспекті невелику кількість продуктових маркетів у центрі міста можна назвати позитивним явищем.
Обов’язково скуштуйте кулінарний ендемік від чернівецьких кухарів. Гарячий бутерброд під назвою «Мальва» – це місцевий делікатес. Рецепт соусу, який подається до нього винайшли власники бару-бутербродної ще в 90-х роках. Ззовні це досить великий бутерброд з ковбасою, сиром, кетчупом. Але не все так просто! За цим бутербродом гурмани ладні їхати з-за кордону. А коштує він, до речі, лише 16 грн.
«Чернівці – то село…»
Задля того, щоб краще розібратися в питанні місцевого туризму, ми звернулися до Владислава – менеджера «Чернівецького екскурсійного бюро».
 
– Я вважаю, що розвитком туризму займаються на досить-таки високому рівні. Посадовці презентують за кордоном лекції про наше місто, закликаючи сюди нових гостей. Ось навіть взяти туристичний інфоцентр – дуже потрібна штука. Особливо для іноземців, які можуть детальніше ознайомитися з нашою історією, отримати безкоштовну інформацію. Листівки роздруковані на декількох мовах – хіба не зручно?! Але все це стосується відношення влади до турбізнесу. Якщо ж казати саме з точки зору туриста, то в Чернівцях – нормально. У нас купа хостелів, зручна міжміська транспортна розв’язка. Ми, до речі, намагаємося підстроюватися під прибуття поїздів, коли плануємо екскурсійні виїзди.
– А з якого міста приїжджають до вас найчастіше?
– Останнім часом приїздить багато киян. Із Чернігова, до речі, на моїй пам’яті було лише декілька людей.
– Чи є якісь суттєві проблеми в місцевому туризмі?
–Проблема в цінах. Але ж то загальноукраїнська біда. Наприклад, у нашому бюро екскурсія коштувала торік 200 грн. Цього сезону – 300 грн. Слід сказати, що це досить-таки помірні та доступні ціни. Інша річ, коли приїжджаємо до якоїсь фортеці в області, а там вартість квитка просто зашкалює. Невигідно для туриста. Ну і, звичайно, проблема наших доріг. Здається, нібито тільки в Чернівцях вони настільки жахливі. Хто приїжджає, той зразу обурюється: «Оце у вас і бруківка… Просто дурдом!». Хоча ми начебто недалеко від Румунії, від Європи. Начебто повинні щось робити, ремонтувати. Знаю, що в усій Україні така проблема, але тут, мабуть, найбільші масштаби. Іноземці взагалі в шоці, коли бачать цей жах.
– До речі, про іноземців. На яких мовах можуть проводити екскурсії гіди вашого бюро?
– Загалом, усі збірні, шкільні та індивідуальні екскурсії по місту супроводжуються українською мовою. Але зрідка трапляється, що просять розповідати російською. Від цього ціна не змінюється. А ось польську, румунську, німецьку, французьку, англійську замовляють за додаткову оплату.
– Які позитивні зміни відбулися в галузі туризму за останні роки?
– З’явилися, наприклад, «їжачки». Хороша штука. Але їх полюбляють у нас критикувати. Мовляв, скануєш той код, а потім відображається неактуальна інформація – дані за 2012 рік. Та й багато хто не використовує цю програму так, як було задумано авторами. Загалом потрібно йти по «їжачках» з екскурсійним планшетом. Тоді й маршрут цікавий, і враження залишаються гарні.
– На кількість клієнтів не скаржитеся?
– Усе залежить від сезону. От квітень вийшов дуже добрим. Якраз було багато конференцій в університеті за участі французів, поляків, румунів.
– Чому турист повинен відвідати Чернівці?
– Я вважаю, що тут абсолютно все є особливим. Це багатонаціональне місто, в якому переплетені різні культури та традиції. Архітектура відіграє, мабуть, найважливішу роль. Приїжджають клієнти, питають: «А ми університет побачимо?». Усі чомусь думають, що такий витвір мистецтва має бути десь за містом, далеко. А він же зовсім недалечко від центру. Та й саме місто в нас спокійне, люди нікуди не спішать. Населення небагато. До того ж маленька область. Якось так у нас тут, по-свойськи. І взагалі, якщо чесно, Чернівці – то село. Усі всіх знають.
Постскриптум
Місто, в якому поруч із тобою крокують пішохідним переходом африканець, німець та румун. І це – звичне явище. Місто, де замість «будь ласка» кажуть виключно «прошу». Місто, де лише зрідка може тобі зустрітися перехожий, що слухає музику в навушниках. Навіть у громадському транспорті таких людей зовсім небагато.
Місто, архітектура якого дійсно вражає. Іноді хочеться себе вщипнути і перевірити, чи не сон це. Адже як може переплітатися така кількість різних стилів на одній лише вулиці? Ідеш собі вулицею Кобилянської, дивуєшся. Зліва – дивовижні орнаменти у вигляді людських голів, що прикрашають фасад будівлі. З правого боку – літній майданчик ресторану, де відпочивають відвідувачі. А прямо – неймовірний урбаністичний пейзаж, який немовби переносить тебе в іншу епоху. Грають, заплющивши очі, скрипалі, співають темпераментні румуни. Ідеш собі і думаєш: «Да-а-а, Європа – вона і в Африці Європа». Ви вже вибачайте за оксюморон.
У день приїзду я спитав у тролейбусі одного(!) пасажира, чи не підкаже він, як далеко їхати до зупинки «ТЦ «Майдан». Він коротко пояснив. Звичайна історія для ввічливої людини. Але! Виходить цей чоловік згодом на своїй зупинці і каже: «Тобі через три виходити». Потім знову розчиняються двері, виходить жіночка, що сиділа з іншого боку від мене. Каже, виходячи: «Через дві буде твоя зупинка». Встає з крісла дідусь, під’їжджаємо до наступної. Нахиляється до мене та хриплим голосом: «Не проспи ж – тобі виходити через одну». І ніхто, що найцікавіше, не ліз безцеремонно зі своїми порадами. Просто кожен, хто чув моє запитання, виходив з тролейбуса і нагадував, скільки мені ще їхати.
У 2017 році Чернівці відвідало 415 тисяч туристів. У Чернігові ця цифра – склала 466 тисяч.
 
Чернігів
Чернівці
перша згадка
907
1408
магдебурзьке право
1623
1488
населення (на 1 січня 2017)
290,8 тисяч
266,1 тисяч
площа
79 км2
153 км2
бюджет-2018 (видатки)
3,05  млрд грн
2,56  млрд грн
Источник: 0462.ua
Джерело: 0462.ua

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Категория: Общество
comments powered by HyperComments

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: