headpiece

«Бабусі-безвіз» і Jam Bubble Band: що це буде?

Чернігівський гурт Jam Bubble Band нещодавно повернувся з фолк-фестивалю в Черкасах і 7-червня виступить на «Зеленій сцені», яку теж присвятили темі фолку. Головний вокаліст говорить: гурт підготував для слухачів сюрприз.
Головний вокаліст Сергій Сетун розповідає, що думка створити «такий» проект з’явилася в лютому. Так буває у музикантів: відіграли новорічні концерти – і починається затишшя, з’являється час на подумати й повигадувати щось.
– Я давно чув, що в Золотинці, дещо більше двадцяти кілометрів від Чернігова, є фольклорний ансамбль, який складається із самих бабусь. Мені захотілося зіграти з ними, зробити синтез автентичного фолку, як він є, як вони співають, і підкласти до нього сучасну музику, яку граємо ми. У них чистий фольклор, двохсотрічні пісні. Поєднати спів ансамблю та музику гурту. Поєднати колектив, якому понад шістдесят років, із дванадцятирічним фанк-гуртом.

 Із фолком справу вже мали
 Із фолком Jam Bubble Band має справу з самого початку. Перші обробки зробили на пісні «Ніч яка місячна», «Ой, чий то кінь стоїть».
– Так, «Ніч яка місячна» не така вже й народна, але скільки людей одразу скаже, що автор – Михайло Старицький? Вона вже інакше не сприймається. У 2011 і 2012 році ми записувалися для передачі «Фольк-music» Оксани Пекун. Програма брала народні пісні, запрошували сучасні гурти й пропонували переробити ці пісні на свій смак, – говорить Сергій Сетун.
Так в репертуарі гурту з’явилася «Марія вареники чине» й «Туман яром». Потім була «Кучерява Катерина». Останню «Побреду» вперше почують на «Зеленій сцені». І пісню з учасницями фольклорного ансамблю із Золотинки.

 Як складалася робота
 Спочатку музиканти зідзвонилися з Ольгою Костюченко, майстринею народної творчості, яка добре знає колектив Золотинки. Та подзвонила до художнього керівника ансамблю: є, мовляв, у Чернігові хлопці, хочуть з вами співпрацювати. Там сказали: «Приїжджайте».
Сергій поїхав разом Із Олегом – «клавішніком», який займається всім аранжуванням і музичним супроводом.
– Взяли хліб, булки – і до них, знайомитися. Нас запросили до хати, ми сіли, попросили щось наспівати, щоб було з чого обрати пісню.
Поверталися мовчки й без думок. Пісні записали, але не знали, що з цим робити. Потім увімкнули записи. Послухали. І далі не уявляли, як буде. Із пісень обрали жартівливу «Парову машину».
– «Була в мене парова машина, а я її продала…». Спочатку був легенький переляк, ми й далі не знали, що робити, а тоді поволі кажу: може, отут басочок, і отут… тоді розписали партії. Записали диски з музикою для бабусь, повезли їм. І почали репетирувати.
На репетиції Сергій їздив забирати бабусь із Золотинки до Чернігова. Переживав, щоб ніхто не лякався, не соромився, усім було зручно. Бабусі ж виявилися веселими й відкритими. Але після першої репетиції залишився острах, чи вийде.
– Вони ж до того під музику лише один раз співали, а так – завжди а капела. А тут ще й сучасна музика. І я дописав туди речитатив. Але друга репетиція все вирівняла. Нещодавно ми повернулися з етно-фестивалю «Трипільські зорі» в Черкасах. Там перевірили нашу пісню.
На «Зеленій сцені» у хлопців година виступу, останню пісню виконають разом із ансамблем із Золотинки.
– Вони будуть у своїх крутих костюмах, яким по сотні років – ці вишиванки й спідниці їм ще від їх бабусь дісталися. Цікаво, що ми не лише молодші од них віком, ми ще й колектив молодший, вони й виступали більше за своє життя, ніж ми. Он нещодавно з Угорщини прилетіли. Після польоту ансамблю до Будапешта про них почули всі.
 Чому про бабусь знають більше, ніж про хлопців
 На початку серпня минулого року в соцмережах з’явилося фото просто вбраних бабусь у хустках, які стоять в аеропорту. Ще одне фото – бабусі піднімаються трапом на літак.

Тоді ж їх і назвали «бабусі-безвіз», але разом із жартами у ці серпневі дні з’явилися матеріали й сюжети про те, хто ж вони такі й куди летіли. А летіли до Угорщини на міжнародний фольклорний фестиваль.
Рік тому жінки повернулися з Угорщини, але, щоб дістатися до них у Золотинку, треба спочатку піймати автобус чи автівку до Ягідного, якісь 20 кілометрів, а там, за Ягідним, звернути праворуч та йти лісом кілометри зо три, бо автобус до Золотинки ходить лише вранці й в окремі дні.
Мені кажуть: ловитимеш у лісі авто до Золотинки, то пильнуй, щоб тебе не вбили. Та дорогою мене навіть вбити нікому. Жодного авто, велосипеда чи повозки з конем.
Під знаком телефоную до ансамблю, кажу, що на місці. Виявляється, ще три кілометри до центру, де стоїть Будинок культури й зустрічає артистка Ольга Григорівна Селюченко.
– А ви й не перша, хто отак сюди приходить. Були колись дві дівчинки, то ті хоч удвох. А за вас тут усі боялися: у вас же, молодих, дурі стіки. Та ми й звиклі до молодих.
Ольга Селюченко – художній керівник ансамблю. А ще – завклуб. І бібліотекар. І прибиральниця з охоронцем. Наймолодша учасниця колективу. Каже, співає «усього 37 років».
Офіційно ансамбль у Золотинці з’явився десь у 1964 році. Тоді село мало бурхливе життя, пані Ольга показує старі фото, грамоти, відзнаки й звіти, писані від руки. Але з 64 року почалася офіційна робота. Ансамбль існував і до того.
Іду до Будинку культури – пані Ольга тягне за руку додому. Бо будова сира, волога, співати там не вдається – задихаються. Намагалися співати у фойє, у бібліотеці. Врешті – репетирують у неї вдома. Там же всіх і зустрічають. Туди забирали хлопців.

 Як ансамбль потрапив до Угорщини
 В Україну до Золотинки разом із дружиною-українкою приїхав угорець Бот Міклош. На той час він майже чотири роки збирав український фольклор. Казав, що у Європі вже не знайти закритого сільського життя зі своєю культурою, три десятки років тому це зникло в його Угорщині. Але в Україні ще є що збирати.
– Нас із ним ансамбль «Божичі» познайомив. Почав приїздити й став нам другом. Одного дня дзвонить і каже: їдьмо на фестиваль до Угорщини, від вас нічого не треба. Лише згода. Усе інше, і оті ж біометричні паспорти, що з ними можна просто їхати, – зробимо ми. А ми що? Ми кивнули: добре, – каже Ольга й заводить до хати.
Переліт перенесли на диво легко, вражені були дорогами й апаратурою, звуком. І що їхні пісні на екрані титрувалися угорською, щоб люди розуміли, про що співають. Пані Ольга плескає в долоні, що то скільки мав Міклош роботи проробити.
Показує велику кімнату, каже, що нещодавно разом із Ботом Міклошем сюди приїжджало багато артистів і музикантів. Показує, де сиділи юнаки з Лос-Анджелеса, Лондона.
– А ще французи, поляки, чехи… покотом сиділи й помістилися. І навіть порозумілися. Поляки і їм, і нам перекладали. Було нас понад двадцятеро, то покласти було ніде, спати поїхали до готелю. Вони всі були молодесенькі. Тому, коли подзвонили хлопці, хіба б ми злякалися.
 Як працювали з сучасним гуртом
 Хлопців теж привели до хати. Пані Ольга запросила кілька артисток. Вони дещо наспівали. Помітили, що хлопці нервуються, що спів їм сподобався, але не знають, що з тим робити.
– Просять веселеньке наспівати. Кажу, нема веселих, ми народні співаємо такі, які більше про життя, жалісні. І тоді слово за слово й заспівали «Парову машину». Сергій поїхав і вернувся з музикою на диску. Вставили його у DVD. Нам стало цікаво, що з цього вийде. Ми ж до всього відкриті.
На першій репетиції почували себе некомфортно. Наче музика не лягає, наче співають не так. Надто звикли співати без музики, і важко перелаштуватися. Потім була друга репетиція, після неї задоволені були всі.
А далі репетирували в дорозі. Подзвонили хлопці й сказали: усе добре, їдемо з вами на Черкаси виступати. Ансамбль знову кивнув: добре, їдемо. У Черкасах – виходили на біс.
Розповідали хлопці, що дорога до Черкас була легка й весела, за п’ять годин бабусі переспівали ледь не все, що знали.
– Добре їхали. Хлопці записували все, що ми співали. Трохи довго, бо хлопцям ото каву, перекурить, День молоді, вони ж молодь, ми ж розуміємо, що їм треба кава, а нам що, ми співали й дорогу роздивляємося. Говоримо всі. А у хлопців самих же музика добра, незвична нам, їхня «Кучерява Катерина» – наша улюблена. А взагалі, то й звикаємо оце, як казав хтось, «кататися по фестивалях».

 Почути "дует" можна сьогодні, 7 липня, на фестивалі «Зелена сцена»
Источник: 0462.ua

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Категория: Культура
comments powered by HyperComments

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: